Пам’ятка для підготовки до сповіді
Як підготуватися до першої сповіді?
Ви збираєтеся піти на сповідь, але ще остаточно не вирішили це зробити? Вас бентежить, що ви не знаєте, як правильно підготуватися до цього? За допомогою наведених нижче простих порад ви зможете зробити перші кроки.
Сповіддю називається таїнство примирення з Богом, коли людина, яка кається в присутності свідка-священика, відкриває Богові свої гріхи й обіцяє не повторювати їх, а священик молиться про прощення її гріхів. Той, хто кається, у результаті сповіді отримує повне прощення гріхів (не тільки названих, але й забутих або не усвідомлюваних), якщо навмисно не приховує чогось.
Від сповіді слід відрізняти довірчу бесіду зі священиком, де можна обговорити деякі подробиці свого життя й одержати відповіді на запитання. Звичайно, якісь питання можна вирішити й під час сповіді, але якщо питань багато або їх обговорення потребує чимало часу, то краще попросити священика призначити окремий час для бесіди.
Що необхідно зробити перед тем, як прийти на сповідь?
- Усвідомити свої гріхи.
Ви задумалися про сповідь. Отже, ви визнаєте, що у своєму житті щось робили не так, як потрібно. Саме з усвідомлення власних гріхів і починається покаяння. Що є гріхом, а що ні? Гріх — це все, що суперечить Божій волі, або, говорячи інакше, задуму Бога щодо світу й людини. Задум Божий про світ відкривається у Священнім Писанні — Біблії. Частковим, найбільше — стислим — вираженням задуму Божого щодо практичного життя людини є заповіді — знамениті Десять заповідей, дані Мойсеєві на Синаї. Суть цих заповідей Ісус Христос звів до наступного: «Люби Господа Бога всім серцем своїм» і «люби ближнього свого як самого себе». Перед підготовкою до першої сповіді корисно перечитати Нагорну проповідь Спасителя (глави 5-7 Євангелія від Матвія) і притчу про Страшний суд, де Ісус Христос говорить, що життя наше буде оцінюватися на підставі того, як ми ставилися до своїх близьких.
- Не використовувати «списки гріхів».
Останнім часом серед віруючих ( як кажуть, «воцерковлених», тобто більш знайомих із церковною традицією, а на практиці — і з навколоцерковними марновірствами) поширені різного роду «списки гріхів». Підготовці до сповіді вони скоріше шкодять, тому що дуже успішно допомагають перетворити сповідь у формальне перерахування « що-є-гріхом». Насправді сповідь в жодному разі не повинна бути формальною. Крім того, серед «переліків гріхів» зустрічаються й зовсім курйозні зразки, так що брошури подібного роду краще взагалі не розглядати всерйоз.
Єдиним винятком може бути сама коротка «пам’ятка» про основні гріхи, які часто не усвідомлюються за такі. Приклад такої пам’ятки:
а. Гріхи проти Господа Бога:
– невір’я в Бога, визнання будь-якої значимості за іншими «духовними силами», релігійними доктринами, крім християнської віри; участь в інших релігійних практиках або обрядах, навіть «за компанію», у жарт та ін.;
– марновірство – досить розповсюджене явище серед віруючих: віра в різні прикмети, у тому числі пов’язані із церковними таїнствами й святами;
– віра номінальна, що ніяк не виражається у житті, тобто практичний атеїзм (можна визнавати розумом існування Бога, але жити, немов невіруючий);
– створення «кумирів», тобто винесення на перше місце серед життєвих цінностей будь-чого, крім Бога. Кумиром може стати що завгодно, чому реально «служить» людина: гроші, влада, кар’єра, здоров’я, знання, захоплення, — усе це може бути й гарним, коли займає відповідне місце в особистій «ієрархії цінностей», але, стаючи на перше місце, перетворюється на кумира;
– звертання до різного роду ворожок, чаклунів, екстрасенсів та ін. — спроба «підкорити» духовні сили магічним шляхом, без покаяння й особистого зусилля до зміни життя відповідно до заповідей.
б. Гріхи проти ближнього й самого себе:
– зневага людьми, що виникає з гордині й себелюбності, неувага до потреб ближнього (ближній — не обов’язково родич або знайомий, це кожна людина, яка опинилася поруч із нами в цей момент);
– осуд і обговорення недоліків ближніх («Від слів своїх будеш виправданий й від слів своїх будеш осуджений», — говорить Господь), марна підозра інших людей у провинах. Той, хто осуджує ближнього, тим самим закриває для себе можливість одержати прощення від Бога, тому що Ісус Христос прямо сказав: «Не судіть, і не будете осуджені, бо яким судом судите, таким будете суджені; і якою мірою міряєте, такою й вам будуть міряти» (Мф 7:1-2);
– блудні гріхи різного роду, особливо перелюб (порушення подружньої вірності) і протиприродні статеві зв’язки, що несумісне з перебуванням у Церкві. При сповіданні подібних гріхів не слід заглиблюватися у подробиці, називати такі гріхи краще по можливості коротко, не описуючи сексуальні сцени. До блудного співжиття відноситься й розповсюджений сьогодні т.зв. «цивільний шлюб», тобто співжиття без реєстрації шлюбу. Варто, однак, пам?ятати, що зареєстрований, але невінчаний шлюб не може розцінюватися як блуд і не є перешкодою для перебування в Церкві;
– аборт — позбавлення життя людської істоти, по суті, вбивство. Слід каятися навіть у тому випадку, якщо аборт був зроблений за медичними показниками. Варто пам’ятати, що причиною внутрішньоутробної загибелі плода можуть стати захворювання, що передаються статевим шляхом, і в такий спосіб блудні гріхи можуть викликати ще більш важкий гріх убивства. Серйозним гріхом є й порада жінці зробити аборт (з боку чоловіка, наприклад). Покаяння в цьому гріху означає, що людина більше ніколи усвідомлено не повторить його;
– зневага до виховання дітей, небажання приділяти їм час для спільних занять, прогулянок, ігор, довірчих бесід, прагнення «відкупитися» від дітей подарунками, покарання дітей у пориві гніву, без міркування;
– малодушність, небажання приймати на себе відповідальність за своє життя і вчинки, прагнення перекласти відповідальність на інших людей, у тому числі на священика;
– присвоєння чужої власності, відмова від оплати праці інших людей (безквитковий проїзд), утримання заробітної плати підлеглих або найманих робітників, несплата боргів, суворість до стягнення боргів з інших;
– неправда різного роду, особливо — наклеп на ближнього, поширення пліток (як правило, ми не можемо бути впевненими у правдивості пліток), нетримання слова;
– пияцтво й різного роду залежності, що позбавляють людину волі: пристрасть до наркотиків, тютюну, азартних ігор, інтернету та ін. Залежності є не тільки гріхом, але серйозним захворюванням, що руйнують особистість, подолати яке можна із кваліфікованою лікарською допомогою й твердою надією на Бога;
– жадібність, скнарість, у тому числі на милостиню (слід жертвувати з розважливістю, спостерігаючи, щоб милостинею не провокувати гріхи й асоціальний спосіб життя);
– заздрість — скорбота про благополуччя ближнього, відмова від здатності радіти успіхам і досягненням інших, що може привести навіть до здійснення злодіянь проти об?єкта заздрості;
– зневага до власного здоров’я й здоров’я навколишніх, відмова від необхідної медичної допомоги, застосування засобів, що заподіюють шкоду здоров’ю;
– лінь і розслабленість волі, відсутність ясних цілей у житті, прагнення «плисти за течією», неорганізованість, звичка спізнюватися;
– бажання «красивого життя», надмірної вишуканості, розкоші, любов до дорогих дрібничок — витрата засобів на «дорогий бруд» замість допомоги нужденним;
– байдужість до інших людей, відсутність інтересу до допомоги їм (зрозуміло, не слід допомогу нав?язувати, якщо від неї відмовляються), зокрема — байдужість до гріхів інших людей, відсутність спроб зупинити їх і відвернути від згубного шляху;
– небажання змінювати своє життя й боротися із гріхами, апатія до духовного життя.
Це приблизний перелік не всіх, але найпоширеніших гріхів. Ще раз підкреслимо, що подібними ?списками? не варто захоплюватися. Найкраще при подальшій підготовці до сповіді використовувати десять заповідей Божих і прислухатися до власної совісті.
- Говорити тільки про гріхи, до того ж власні.
Говорити на сповіді треба про свої гріхи, не намагаючись їх зменшити або показати пробачливими. Здавалося б, це очевидно, але як часто священики, приймаючи сповідь, чують замість сповідання гріхів життєві історії про всю рідню, сусідів і знайомих. Коли на сповіді людина розповідає про заподіяні їй образи, вона оцінює й засуджує ближніх, по суті, виправдовуючи себе. Часто у подібних розказах власні гріхи передаються у такім світлі, що уникнути їх, здавалося б, і зовсім було неможливо. Але гріх — це завжди плід особистого вибору. Украй рідко ми попадаємо у такі колізії, коли змушені вибирати між двома родами гріха.
- Не вигадувати особливої «церковної» мови.
Говорячи про свої гріхи, не варто перейматися тим, як би їх «правильно» або «по-церковному» назвати. Треба називати речі своїми іменами, звичайною мовою. Ви сповідаєтеся Богові, Який знає про ваші гріхи навіть більше, ніж ви самі, і називаючи гріх так, як він є, Бога ви точно не здивуєте.
Не здивуєте ви й священика. Часом людині буває соромно назвати священикові той або інший гріх, або є побоювання, що священик, почувши гріх, засудить вас. Насправді священику за роки служіння доводиться вислухувати дуже багато сповідей, і здивувати його непросто. А крім того, усі гріхи не є оригінальні: вони практично не змінилися протягом тисячоріч. Будучи свідком щирого покаяння в серйозних гріхах, священик ніколи не засудить, а зрадіє наверненню людини від гріха на шлях праведності.
- Говорити про серйозне, а не дрібниці.
Не треба починати сповідь із таких гріхів як порушення посту, невідвідування храму, робота у свята, перегляд телевізора, вбрання/невбрання у певний рід одягу та ін. По-перше, це точно не самі серйозні ваші гріхи. По-друге, це може й зовсім не бути гріхом: якщо людина протягом довгих років не приходила до Бога, то що ж каятися в недотриманні постів, якщо самий напрямок життя був скерований не туди. По-третє, кому потрібне нескінченне копання в повсякденних дрібницях? Господь очікує від нас любові й віддачі серця, а не дріб’язкового перерахування несерйозних провин.
Головна увага повинна бути приділена ставленню до Бога й ближніх. Причому під ближніми, згідно з Євангелієм, розуміються не тільки люди, які нам приємні, але усі, хто зустрілися нам на життєвому шляху. І насамперед — члени нашої родини. Християнське життя для сімейних людей починається в родині й нею же перевіряється. Тут краще поле для виховання в собі християнських якостей: любові, терпіння, прощення, прийняття.
- Почати міняти життя ще до сповіді.
Покаяння грецькою мовою звучить як «метанійя», буквально — «зміна розуму». Недостатньо визнати, що в житті робив ось такі й такі провини. Бог — не прокурор, а сповідь — не явка з повинною. Покаяння має бути зміною життя: той, хто кається, має намір не повертатися до гріхів і всіма силами намагається утримати себе від них. Таке покаяння починається за якийсь час до сповіді, і прихід у храм до священика вже «запечатує» зміну, що сталася в житті. Це надто важливо. Якщо людина має намір продовжувати грішити й після сповіді, то може, зі сповіддю варто почекати?
Потрібно зауважити, що коли ми говоримо про зміну життя й відмову від гріха, то маються на увазі насамперед гріхи так звані «смертні», по слову апостола Іоанна, тобто несумісні з перебуванням у Церкві. Такими гріхами християнська Церква здавна вважала зречення від віри, убивство й перелюб. До гріхів такого роду можна віднести й крайній ступінь інших людських пристрастей: злість на ближнього, злодійство, жорстокість та інше, що може бути припинено водночас і назавжди зусиллям волі, що поєднується із допомогою Божою. Що ж стосується гріхів дрібних, так званих «повсякденних», то вони багато в чому будуть повторюватися й після сповіді. До цього треба бути готовим і приймати це смиренно як щеплення проти духовного звеличування: досконалих серед людей немає, безгрішний лише тільки Бог.
- Бути у мирі з усіма.
«Прощайте, і прощені будете», — говорить Господь. – «Яким судом судите, таким будете суджені». І ще більш сильно: «Якщо ти принесеш дар твій до жертовника й там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиши там дар твій перед жертовником, і піди примирися із братом твоїм, і тоді прийди й принеси дар твій». Якщо ми просимо у Бога прощення, то самі маємо по-перше простити кривдників. Звичайно, бувають ситуації, коли попросити прощення безпосередньо у людини неможливо фізично, або це приведе до загострення й без того складних стосунків. Тоді важливо, принаймні, простити зі свого боку і не мати у серці нічого проти ближнього. Коли ж ми сповідуємо гріхи проти ближнього, те перш ніж просити прощення у Бога, треба попросити прощення безпосередньо у людей, перед якими ми винуваті.
Кілька практичних порад.
Перш ніж ви прийдете сповідатися, непогано було б дізнатися, коли в храмі зазвичай сповідують. У багатьох храмах служать не тільки по неділях і святах, але й по суботах, а у більш великих храмах і монастирях ? і по буднях. Найбільший наплив людей до сповіді буває під час Великого посту. Звичайно, великопісний період — насамперед час покаяння, але для тих, хто приходить уперше або після дуже довгої перерви, краще підібрати час, коли священик не сильно завантажений. Може статися, що в храмі сповідують у п’ятницю ввечері або ранком у суботу — у ці дні людей буде напевно менше, чим під час недільної служби. Добре, якщо у вас є можливість особисто звернутися до священика й попросити, щоб призначив вам зручний час для сповіді.
Існують спеціальні молитви, що виражають покаянний настрій. Їх добре прочитати напередодні перед сповіддю. Покаянний канон Господу Ісусу Христу друкується практично у будь-якому молитовнику, крім самих коротких. Якщо вам незвично молитися церковнослов’янською, можна скористатися українським або російським перекладом.
Під час сповіді священик може призначити вам епітимію: утримання на певний час від причастя, читання особливих молитов, земні поклони або справи милосердя. Це не покарання, а засіб для того, щоб викорінити гріх і одержати повне прощення. Епітимія може бути призначена, коли священик не зустрічає з боку того, хто кається, належного покаянного ставлення до серйозних гріхів, або, навпаки, коли бачить, що у людини є потреба в тому, щоб щось зробити практично для «викорінювання» гріха. Епітимія не може бути безстроковою: вона призначається на якийсь певний час, і потім повинна бути припинена.
Як правило, після сповіді віруючі причащаються. Хоча сповідь і причастя — два різні таїнства, краще підготовку до сповіді з’єднати з підготовкою до причастя. Якщо священик не давав вам із цього приводу конкретних рекомендацій, то найкраще постувати принаймні три дні, утримуючись від будь-якої їжі тваринного походження, підсилити у ці дні молитву (прочитати спеціальне «Послідування до Святого Причастя», яке друкується практично у кожному молитовнику), а у самий день причастя прийти на службу натщесерце (прокинувшись, нічого не їсти й не пити).
Якщо ці невеликі поради допомогли вам у підготовці до сповіді — слава Богу. Не забувайте, що це таїнство повинне бути регулярним. Не відкладайте наступну сповідь на довгі роки. Сповідь не рідше разу на місяць допомагає завжди бути «у тонусі», уважно й відповідально ставитися до свого повсякденного життя, у якому, природно, і повинна бути висловлена наша християнська віра.
Протоієрей Андрій Дудченко